У відро­дженні національної школи  ми повинні спиратись на тисячолітню мудрість наших пред­ків.  

До минулого, яке пов’язане із сьогоденням тисячами зв’язків, належить і постать Василя Олександровича Сухомлинського - учителя, гуманіста, творця.

Василь Олександрович значно обігнав свій час і зумів  продемонструвати зразки педагогічної мудрості, які мають велике значення для сучасної практики і педагогічної науки.

            Твори В. О. Сухомлинського відомі у виданнях п’яти десяти трьома мова­ми  світу; його спадщина вивчається в провідних університетах і педаго­гічних інститутах Європи.

Педагогічна діяльність Сухомлинського є зразком високоефектив­ного вирішення питань, що звучать сьогодні. Його основна позиція: школа — це найперше вчитель.

Розуміючи актуальність  питання «Розвиток професійної майстерності вчителя» значну увагу приділяємо  удосконаленню роботи на основі творчого впровадження педагогічних ідеї В.Сухомлинського та використовуємо у своїй роботі.  

Справжній педагог до школи приходить не часто. Тому, як керівник, Василь Олександрович проводив копітку роботу з мо­лодими вчителями і прагнув того, щоб через  п’ять років після закінчення вузу той знав удесятеро більше, ніж на початку своєї педагогічної діяльності.

 «Пос­тійне поповнення знань — це справа не лише молодих учителів, а й тих, хто працює у школі десятки років», -  стверджував В. О. Сухомлинський. Набуття педагогічної майстерності — про­цес тривалий. 

Професійна самостійність і творча активність вчителя ви­ступають як лаконічне завершення процесу формування вчителя-майстра педагогічної справи. Василь Олександрович дає по­раду вчителю-початківцю: все життя збагачувати власну педаго­гічну і психологічну культуру.

В. О. Сухомлинський допомагав учителям у створенні “індивідуальної творчої лабораторії”, в якій би вони прагнули “сконструювати власний досвід”.

Звертаючись до вчителів , В.О. Сухомлинський писав: «Які б грані людської волі і розуму, серця і мудрості не відкривались у вашій особі перед дитиною: схвалення, похвала, захоплення,  обурення, осуд (так, на ці почуття вихователь теж має право), кожна з цих граней повинна відкриватися на  фоні головного – поваги людської гідності, звеличення Людини».

Людяність, душевність спілкування – ключ, що «відкриває» дитячі та юнацькі серця.

В. О. Сухомлинський  вважав, що вчитель зобов'язаний уміти дорожити дитячим довір'ям, по­важати дітей, бути для них втіленням добра і справедливості.

 Педагогічна діяльність – це творчий процес, створення чогось нового на основі перетворення вже відомого.

„ Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила педагогічної майстерності” 

 «Майстерність педагога полягає в умінні визначити сфере застосування інтелектуальних і творчих сил дитини, щоб, розв’язуючи завдання вона долала труднощі, щоб це сприяло дальшому розвиткові її здібностей». – говорив Сухомлинський про індивідуалізацію та диференціацію розумової праці. 

Умови підвищення педагогічної майстерності:

1. Старанне планування кожного уроку.

2.Самоосвіта.

3.Самовиховання. «Пізнай себе — і ти пізнаєш увесь світ» (давня мудрість).

4.Самовдосконалення.   Його девіз: «Сьогодні краще, ніж учора,  а завтра краще, ніж сьогодні».

В.Сухомлинський вважав, що джерелом і рушійною силою самоосвітньої діяльності вчителя є потреба в знаннях.«Основою педагогічної майстерності – є урок  -  дзеркало загальної і педагогічної культури вчителя, мірило його інтелектуального багатства,  показник  його  світогляду  і  ерудиції». – говорить мудрий наставник. «Один   із   секретів педагогічної творчості й  полягає  в  тому,  щоб  пробудити  в   учителя інтерес до пошуку, до аналізу власної роботи. Хто намагається розібратися в хорошому і поганому на своїх уроках, у своїх взаєминах з вихованцями, той уже досяг половини успіху».  Саме  аналіз уроку дає можливість вести мову про «педагогічну і методичну лабораторію вчителя».

 "Школа під голубим небом", або, як її ще називали, "Школа радості" — справжнє талановите відкриття Сухомлинського.

Сухомлинський у спілкуванні з природою вбачав можливість відчуття учнями не тільки її краси, а й розвитку і збагачення їх мови. «Щоб не перетворити дитину в склад знань, комору правил та формул, треба вчити її мислити». Уроки-екскурсії або, як їх називаємо «уроки-мислення», стали традиційними і у нашій школі.

Велика роль у розумовому вихованні надається казкам.

З казкою дитяча фантазія є невичерпною. Кожен предмет у казці народжує фантастичну уяву.  «Діти повинні жити у світі краси, гри, казки, музики, малюнка, фантазії, творчості»

Для дитини джерело бажання вчитися – сама розумова праця, інтелектуальні переживання, емоційні забарвлення думки. «Навчання може стати для дітей цікавою, захоплюючою справою, якщо воно осяяне яскравим світлом думки, почуттів, творчості, красоти, гри». 

"Навчання — це лише одна із пелюсток квітки, яка називається вихованням у широкому розумінні слова».

Читання оповідань В.Сухомлинського сприяє, пробудженню совісті, людяності, особистісної відповідальності школярів, спонукає їх до морального саморозвитку.

Створення власних казок, оповідань – один із найцікавіших для дітей видів художньої творчості.Сухомлинський наголошує на важливості національного виховання, що має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення.

Однією з головних умов гуманного управління школою за  системою Василя Олександровича було наукове дослідження особистості дитини.

Вивчати, досліджувати духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища. З цією метою працює у школі психолого-педагогічний семінар.

«Душа дитини є храмом, і наша праця спрямована на те, щоб він завжди був світлим і чистим».«Велике значення для дитячої творчості мають соціальні контакти. Відразу ж після свого народження дитина зустрічається із соціальним оточенням, яке складається з її батьків. Саме батьки та батьківська педагогіка мають величезний вплив на розвиток дитячої особистості, на формування її власної Я-концепції» . Родинне виховання, зв’язок школи з батьками, єдині педагогічні вимоги – ключ позитивного впливу на розвиток дитини.

 В  роботі передбачаємо співпрацю не тільки вчителів, батьків, учнів своєї школи, а й співпрацю педагогічних колективів шкіл округу, району, оскільки переконані в тому, що спільна мудрість людей має величезний резерв знань та досвіду.

Маючи такі основи в педагогіці, які представлені ім’ям і творчістю В.О.Сухомлинського, ми зможемо підняти роботу школи до рівня вимог сьогодення.

Проблема розвитку фахової компетентності педагогів важлива у всі часи. Суспільство, яке базується на знаннях, має майбутнє. Ми зобов’язані вивчати це питання,обговорювати його разом, ділитися своїми напрацюваннями, бо, як писав Сухомлинський «найбільш доцільним  і педагогічно виправданим є творче використання досвіду, розвиток педагогічних ідей та формування власних переконань». Головним результатом цієї роботи є підвищення майстерності, готовність та вміння кожного вчителя правильно організувати свою роботу з учнями, що впливає на підвищення мотивації навчання, на зростання інтересу учнів до здобуття знань.

Формування творчої особистості вчителя неможливе без удосконалення його професіоналізму.